Він наш земляк Він наша слава. Микола Іванович Жила

#Він_наш_земляк_Він_наша_слава
#Овруцька_центральна_бібліотека
#Овруцька_міська_рада
#Овруцька_ОТГ

#село_Піщаниц

Споконвіку шанували на Поліссі селянина за вміння плекати землю, вирощувати рясні врожаї зернових. Микола Іванович Жила все своє життя присвятив родючим полям Овруччини, пізнав справжнє щастя від того , що займався улюбленою справою, що став хліборобом.

Народився Микола Іванович 8 березня 1930 року в селі Кирдани. Лихоліття Другої світової війни рано змусили його подорослішати. Трудову діяльність розпочав у 14 років, працюючи їздовим в місцевому колгоспі. З 1947 року завідував клубом села Кирдани.

В 1949-1950 роках проходив навчання в Житомирській школі  підготовки керівних кадрів колгоспів, яку закінчив з дипломом молодшого агронома.

Із грудня 1950 року Микола Іванович працює на керівних посадах у сільгоспвиробництві Овруцького району:

Спочатку заступник голови колгоспу села Кирдани, потім –  заступник голови колгоспу у віддаленому лісовому селі Журба, з лютого 1952 по  березень 1965 – голова колгоспу цього села.

На цій посаді Микола Іванович продемонстрував свої кращі організаторські здібності – вміння прислухатися до людей, бачити перспективу розвитку господарства і донести її до кожного, і головне, підібрати команду спеціалістів своєї справи.

Із березня 1965 року і до виходу на заслужений відпочинок у березні 1993 – на протязі 28 років – він беззмінний керівник колгоспу імені Тельмана села Піщаниця.  За цей час господарство, яке очолював Микола Іванович Жила, стало одним із потужних не лише в районі, але й за його межами. В 1967 році  господарство Піщаниці –  серед 4-х кращих  переможців змагання колгоспів області. Колгосп отримав Перехідний Червоний Прапор.

Серед почесних нагород були всесоюзні, республіканські, обласні та районні відзнаки, диплом «Підприємство високої культури».

У здобутках колгоспу чималий вклад його голови.

За ініціативи Миколи Івановича були освоєні науково обґрунтовані сівозміни, велась робота по підвищенню родючості ґрунтів.  На промислову основу було переведено тваринництво – основні трудомісткі процеси механізовано. В центрі уваги правління і голови – зміцнення матеріально-технічної бази колгоспу, вирішення соціальних питань, зростання добробуту працівників господарства.

Саме при ньому велося капітальне будівництво цегляних, добротних тваринницьких комплексів, комбікормового заводу, будинок механізатора.

За рахунок коштів колгоспу в населених пунктах було споруджено 8 клубів, 6 шкіл, 4 медпункти, 15 магазинів тощо. Побудовано 40 кілометрів дороги з твердим покриттям.

Працювало 3 їдальні для механізаторів, де харчування було безкоштовним. Безкоштовне харчування було і в дітей дитячого садочка.

В Піщаниці зведено Будинок культури, двоповерхову середню школу, Будинок побуту (там же і сільська рада), дитячий садок, заасфальтовано вулиці.

В час його найвищого розквіту господарство мало 5365 га сільськогосподарських угідь, з них – 3647 га орної землі та 1696 га сіножатей та пасовищ.  Було освоєно та введено в обробіток 300 га малопродуктивних земель.

Впроваджувались нові районовані сорти пшениці, картоплі. Господарство реалізувало прямі угоди на поставку льоноволокна у Францію і Нідерланди, картоплі – на Донбас і в Польщу.

Заслуги Жили Миколи Івановича були високо оцінені державою. Він – кавалер орденів Леніна, Жовтневої Революції, Знак Пошани,  нагороджений багатьма медалями. Отримав почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

Творчою працею, умінням творчо думати, цілеспрямованістю, принциповістю, діловитістю заслужив Микола Іванович свій високий авторитет у земляків. З відкритим серцем ішов він до людей.  Односельчани бачили в ньому досвідченого керівника, порадника. Тому й неодноразово обирався депутатом районної ради, у 1981 році стає депутатом Верховної Ради України.

Справжнім керівником, організатором і вихователем залишився він у пам’яті  жителів Піщаниці.

Пішов у вічність Микола Іванович 1 лютого 2004 року. Похований в селі Кирдани. 23 жовтня 2020 року на приміщенні сільської ради, яке будувалось за його правління відкрито меморіальну дошку.

Світла і добра пам’ять про справжню людину, що присвятила життя рідній землі, залишиться в серцях тих, хто жив і працював з ним поруч, знав його особисто, товаришував. Нехай його життя та невтомна праця на благо Овруччини стане прикладом для молоді.