Історія

Загальні відомості

Овруцький район Житомирської області – один з найбільших в Україні. Його площа – 3,2 тис. кв. км., 65% території займають ліси і болота. Населення -67,7 тис. осіб, населених пунктів – 146.

Район розташований у центрі Полісся, межує з Єльським і Лельчецьким районами Гомельської області Республіки Білорусь; Олевським, Луганським, Коростенським і Народицьким районами Житомирської області.

Районний центр – м. Овруч – та селище міського типу Першотравневе підпорядковані міській, селищній раді, а 144 села – сільським радам.

На території району знаходиться частина Поліського природного заповідника площею 7,5 тис.гектарів. Найбільшою річкою є Норинь – притока Ужа. Овруцький район – багатий корисними копалинами. Тут зосереджені родовища: пірофілітових сланців (єдиного на Україні) та кварциту, що має велике значення для забезпечення сировиною (флюсами) потреб металургійної промисловості. В районі найбільша лісистість, і складає вона понад 60 відсотків території.

Перші історичні згадки та рання історія міста

Овруч (Збручий, Вручай, Беручій, Вручев, Уручій, Овручов, Овручій, Овруче) стародавнє місто засноване в 946 р., проте на території овруччини виявленні предмети матеріальної культури шести тисячолітньої давності.

Стародавнє волинське місто Овруч вперше згадується ще до хрещення русі , до 946р. В літописі вперше згадується як древлянське місто, яке було підкорено княгині Ользі. В літопису згадується як місто, де загинув князь Олег в 977р.

В Іпатіївському літопису згадується як місто, де загинув князь Олег в 977 р. „В лѣто 6485. Поиде Ярополкъ на Олега, брата своего, на Деревьскую землю …. И побѣгъшю же Олегови с вои своими в городъ, рѣкомый Вручий… И вшедъ Ярополкъ в городъ Олеговъ…“

Історія овруцьких церков

На рік пізніше киян древляни прийняли християнство і в пам’ять про цю подію Володимир Великий (у святках Василій) збудував на крутому горбі повноводного Нориня церкву св. Василія, зменшену копію знаменитої Київської Софії. Храм двічі руйнували татаро-монголи а в 1321 році був повністю зруйновані литовцями. Згодом між людьми пішли чутки, що іноді вночі на руїнах храму можна почути ангельські співи, відчути благоухання та побачити Божу Матір з Миколаєм-Чудотворцем. Було вирішено спорудити тут малу дерев’яну церкву. Незабаром вона згоріла. Тоді поставили ще одну, але її у кінці XVІ-го століття прибрали до рук уніати, а після цього спалили козаки. Третю зведену тут дерев’яну церкву було розібрано 1784-го року, коли підозрювали, що ось-ось впаде ще частина давніх склепінь кам’яної споруди. Обвал відбувся, проте пізніше – 1842-го року. 1860-го року був розпочатий збір коштів на заходи щодо збереження залишків давньої святині. Овручани тоді вважали її збудованою ще за святого князя Володимира. Планувалося поставити біля руїн кам’яну каплицю, а самі руїни укріпити належним чином. Але заплановані заходи реалізовано лише частково: 1876-го року збудували каплицю, а руїни вкрили дерев’яним наметом.

На початку ХХ століття церкву вирішили відновити. 1903-го року Імператорська Археологічна Комісія звернулася до духовенства з проханням сфотографувати та зробити креслення руїн, з огляду на їхній стан. 1904-го року архієпископ Волинський Антоній Храповицький висунув ідею реставрації храму. Розробити проект було доручено архітектору Щусеву, відомого нам за проектом мавзолея Леніна. Під час будівельних робіт залишки давньої церкви дослідив архітектор Покришкін. На підставі отриманих ним даних Щусєв скорегував свої креслення. Усі міцні частини руїн було включено до складу нової споруди без змін. Від давнього храму збереглася майже повністю східна вівтарна стіна та частина північної. На місці ж зруйнованих стін обережно виймали цеглини та фіксували на кресленнях положення кожної з них. Потім, створюючи нову кладку стін, їх повертали на попереднє місце. Цеглу типу давньоруської плінфи, потрібну для відтворення втрачених конструкцій, виготовляли на місцевому заводі. У товщі бічних стін, відповідно до простежених у руїнах залишків, відтворили вузькі проходи на рівні другого поверху. На випадок небезпеки вони могли правити за військові галереї для оборони споруди. Коли собор був готовий, художник Блазнов розписав його фресками в стилі одного з храмів Великого Новгорода. На давньоруський зразок створили також іконостас та панікадило. Металеві балки, що забезпечують міцність склепінь, обкладено дошками, бо у Давній Русі подібні деталі були дерев’яними. У розписуванні інтер’єру також брали участь російські художники К.С. Петров-Водкін, Ф.К. Волков, Б.Н. Максімов та за припущеннями – Н.К. Реріх. 16 вересня 1911 року собор був урочисто освячений. На церемонії був присутній імператор Микола ІІ.

Вчені вважають, що Щусєв, ставши заручником свого часу, коли даних про архітектуру Давньої Русі було менше, все ж таки не уник помилки. Він не знав, що верхівка храму була більш високою, пірамідальною й спиралася на складну систему арок. Проте в цілому для початку ХХ-го століття овруцька реставрація була дуже вдалою.

У 1986 році під час реставраційних робіт храм підніс “сюрприз”. Виявилося, що 14 ікон другого яруса відносяться до новгородської школи XVI століття.

В будівлях біля храму зараз розташований жіночий монастир. Корпус монастиря звели у стилі псковської архітектури.

Овруч є місцем народження преподобного Макарія, який керував Канівським монастирем та прийняв мучинецьку смерть під час турецько-татарської навали 1678 року.. Частку мощей подвижника ще на початку 20-го століття було перенесено до Овруцького Спасо-Преображенського собору. На цьому місці у рік смерті святого Макарія з’явився єзуїтський костел. Він височів на горі, пануючи над Заручанським монастирем, який стояв поруч та не зберігся до нашого часу. Наприкінці XVІІІ-го століття костел став уніатським, а 1831-го року переданий православним. За 106 років по тому храм був знищений радянською владою, а нещодавно відновлений на старому місці, але у новому архітектурному вигляді. Нині це кафедральний собор Овруцької і Коростенської єпархії, утвореної рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви у 1993-му році.

Історія міста під іноземним пануванням

З 1356 р входить місто до Литовського князівства. Кримський хан Едигей взяв місто в 1399р.

Овруч був об’єктом постійного нападу кримських татар. для оборони був збудований дерев’яний замок, який було зруйновано в 1506р. З часом фортеця була відбудована, та модернізована – з’явився глибокий рів, а саму фортецю обнесли кам’яним муром. Фортеця мала чотири в’їзді брами та шість багатоярусних башт.

Після відновлення стає центром староства, потім – повітовим містом Київського воєводства Польщі. 1571 року Овруч із “замком широким на горі” отримав привілей на два річних Ярмарки, і, можливо, і магдебурзьке право. Та козаки, які неодноразово захоплювали місто, нещадно нищили всі папери. Певно тому король Владислав ІУ на прохання “цілковито знищеного українського містечка” поновив йому всі привілеї, дарував герб із зображенням св. Михайла, покровителя торгівлі, та магдебурзьке право. Вдруге за свою історію (вперше – як столиця князівства) Овруч мав нагоду вирости у велике місто в 1648 році, коли Б.Хмельницький оголосив його полковим містом, а потім знову сотенним. Жителі його були активними учасниками визвольної боротьби 1648 – 1654 років, гайдамацького руху. З 1793 року місто вже у складі Російської імперії, 1796 року – повітове місто Ізяславського намісництва, потім Волинської губернії, у складі якої було першим по території і добуванню меду і найвідсталішим з усіх інших питань.

Історія міста в ХХ столітті

Залізниця прийшла в Овруч в 1914 році, з’єднавши його з Шепетівкою і ставши найбільшою станцією Південно-Західної залізниці. В роки визвольних змагань за Овруч точились запеклі бої, зокрема тільки в 1919 році влада в місті мінялась 15 разів. З 1923 року Овруч – районний центр Коростенської округи Київської області, з 1937 року – Житомирської області. З 22 серпня 1941 року по 17 листопада 1943 року місто було окуповане. Гетто, концтабір військовополонених “Кошара”, переповнена в’язниця, страшні рови із тисячами розстріляних біля мурів монастиря, на північних і східних окраїнах міста – таким бачили “новий порядок” овручани. Та діяло підпілля, очолюване Старухіним І.Г., антифашистське підпілля, керівником якого був В.О. Редчиць та Іван Писаренко (Малолєтнєв О.С.) до якого примкнув і антифашист-словак капітан Ян Налепка (Рєпкін). Майже всі вони загинули в тій нерівній борні. Ще до підходу Червоної Армії 16 – 17 листопада 1943 року партизанське з’єднання О.М. Сабурова при підтримці дивізії С.Ф. Малікова звільнили Овруч від окупантів, а 19 листопада жителі міста зустрічають фронтовиків з 4 Гвардійської повітряно-десантної дивізії і проводять спільний радісний мітинг. На честь цієї події Москва салютувала 20 артилерійськими залпами, 145 партизан-сабурівців отримали високі урядові нагороди, Ян Налепка (Рєпкін) був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (посмертно). В дні підготовки до операції “Багратіон” в Овручі неодноразового бував видатний воєначальник К.К. Роккоссовський – командуючий І Українським фронтом. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 878 місто включено в список історичних населених місць України. У місті знаходиться пам’ятка національного значення – це Василівська церква, збудована в 1190 році та монастирські споруди 1907 – 1909 років. Пам’ятка місцевого значення – Свято-Преображенський собор на Замковій Горі, відроджений руками талановитих овруцьких зодчих і урочисто відкритий митрополитом Київським і всія України Володимиром 25.10.2001 року. Збереглася і шанується мешканцями міста могила Олега Святославовича з написом “Здесь похоронен в 977 г. удельный князь древлянской земли Олег Святославович”. У місті розташовані пам’ятник-літак – дань поваги авіаторам, які базувались тут, танк Т-34 – бойова машина бувшої 23 ТД – наймогутнішої в СРСР в 40 – 90 роках минулого століття, пам’ятник В.І. Леніну (знесений на даний час), роботи відомого скульптора Суходолова Н.М., пам’ятник загиблим овручанам на Площі Перемоги (скульптура С.С. Горняк, І.Я. Матвієнко), яка служить місцем загальноміських заходів та пам’ятний знак співробітником ВС Овруцького РВ УМВС України в Житомирській області. По вул. Сабурова – скульптурний комплекс на честь партизанського з’єднання генерала О.М. Сабурова (скульптор І.М. Матвієнко) та ін. В Овручі функціонують 3 загальноосвітні школи І-Ш ст., гімназія ім. А.С. Малишка, музична та художня школи, ПТУ № 35. На базі училища діє філіал Київського інституту міжнародної економіки та підприємництва. У місті працює 7 дитячих дошкільних закладів, будинок культури, центр дитячої та юнацької творчості, дитяча спортивна школа, 2 стадіони, Мала академія народних мистецтв і ремесел. До послуг населення – райлікарня, поліклініка, діагностичний центр, залізнична амбулаторія, райСЕС, відділення “Промінвестбанку”, “Правексбанку”, “Ощадного банку”, банку “Аваль” (всього 7 відділень) та “Приватбанку” – 2 відділення;  малі підприємства, підприємства роздрібної торгівлі, великий ринок. Сфера побутового обслуговування представлена ремонтними майстернями та перукарнями, автозаправочними станціями та СТО. В райцентрі діє телевежа, споруджена телевежа висотою 130 м. Телевізійні послуги надає центр електрозв’язку та ТРК “Мрія” через кабельне телебачення з великим діапазоном телепрограм. Діють комп’ютерні сервіси, фітнесклуби, тренажерні зали та ін.  Регіональні пасажирські та вантажні перевезення здійснюються залізничним та автомобільним транспортом. Із загальною мережею автомобільних доріг України м. Овруч сполучений дорогами державного значення Вінниця-Житомир-Овруч-Мозир, Київ–Овруч-Словечне та місцевого підпорядкування. Місто має автобусне сполучення з Києвом, Житомиром, Вінницею, Коростенем, Рівним, Бердичевом, Трускавцем, Гомелем. Через Овруч проходить залізничні маршрути Санкт-Петербург – Одеса, Санкт-Петербург – Кишинів, Мінськ-Кишинів, Брест-Київ, Мінськ-Сімферополь, Мінськ-Варна. Овруч – перше прикордонне місто України у північно-західному напрямку. На під’їзді до нього діє митний пост “Овруч”. Галузева структура промисловості представлена слідуючими основними галузями: – харчова (молочно-консервний комбінат, хлібозавод); деревообробна та інші. Промислові підприємства міста експортують продукцію в країни ближнього та далекого зарубіжжя. Пиловник сосновий та дубовий поставляє в Угорщину, Австрію, Німеччину, Францію, Туреччину, Грецію, Італію, Польщу, Словакію ДП “Овруцький лісгосп”. Щебінь поставляє в Росію та Білорусь Овруцький щебеневий завод. Завод: ВАТ “Овруцький молочно-консервний комбінат”. Види продукції: згущене молоко, масло, сухе молоко, козеїн. Видатні земляки: В.Е. Графф – відомий лісівник, піонер степового лісорозведення; В.Г. Богомаз-Тан – творець граматики і книг для чукчів, евенків; М.А. Аронський – єврейський письменник; М.В. Белов – академік, один із засновників вітчизняної кристалографії; С.Т. Шмуйло – генерал-лейтенант, командир кавалерійського корпусу в роки Великої Вітчизняної війни; А.С. Малишко – поет; І.Н. Федоренко – президент національного Олімпійського комітету України; Антонюк В.Г. – генерал-майор, один з керівників Управління прикордонних військ України; С.Д. Литвинов – генерал-майор, академік, доктор філософії; О.І. Шинкар – керівник секретаріату Вищої ради юстиції України та інші. Овруч входить до числа тридцяти міст із сталим розвитком, є членом Асоціації міст України та громад.