Історія села Клинець

Клинець

Маленька крапелька величної держави –

моє село, багато є таких!

Зазнало лиха, бідувань і слави

Воно живе і вічно буде жить!

 

Село Клинець відоме з 17 століття як власність Корецького жіночого монастиря. Назва села походить від того, що село знаходилось на клину землі, який утворювали своїм злиттям дві невеликі річечки – притоки Нориня. Територія в межах села була здавна заселена людьми. Свідченням цього є знахідки Клинецької стоянки пізнього палеоліту (40-15 тис. років тому), це різьблені бивні мамонтів, що є цінними зразками палеолітного мистецтва. Багатовікову історію села доповнюють назви частин села – «село» – найдавніша частина центру; «куток» – околиця; «шелести», «микалаї» -названі за іменами перших поселенців; «шелести»,  «мазури» – за прізвищами; «усадьби» – наділи землі, що потім були заселені. Площу біля церкви і тепер називають майдан, ринок, перехресною – пересікання вулиць з мазурів і микалаїв.

Село лежить на горбах, у видолинках і балках. Через Клинець протікає невеличка річка Краснопілка. Колодязів у селі не було ніколи, і річка була єдиним джерелом особистих і господарських потреб людей.

Урочища навколо села називаються – Романовщина, Семенков рів, Зеновщина, Гордіїв рів – походять від власних імен людей, а Биківка, Веребйовщина – від назв птахів і тварин. Назви рівнин – Велике поле, Заводне, Запашки вказують на заняття рільництвом і родючість земельних угідь, які є одним з найкращих у навколишній місцевості.

Найбільш відомими рельєфними підвищеннями поблизу Клинця є Лиса гора і Козацька гора. Лисими горами відвіку називали пагорби, позбавлені рослинності, існує думка, що за сивої давнини на цих пагорбах розташовувались храми язичеських богів (капища).

Село розташоване на Словечансько-Овруцького кряжу, кордон високої і вузької частини кряжу покриті лісом, і на схилах кряжу утворився невеличкий водоспад, який є родзинкою туристичного шляху Овруччини.

При в’їзді в село Клинець збоку Піщаниці, видолинок і тепер називають Масляною долиною.

В селі були мельниці – вітряна і водяна, кам’яний кар’єр, гуральня (спирто-горільчаний завод), добували торф, мергель (осадова гірська порода) для зменшення кислотності ґрунту. Жителі села займались ремеслами: бондарством, ковальством, стельмахуванням, теслярством, прядінням, вишиванням, ткацтвом.

В 1769 році в селі відкрили Воздвиженську церкву – одну з найкращих сакраментальних дерев’яних споруд в навколишній місцевості. Розміром була 20 на 10 метрів, дзвіниця висотою 15 метрів, на якій було 12 дзвонів, на жаль в 50-роках ХХ ст. вона була зруйнована,  і відновлена в 90-ті роки ХХ ст.  В 1895 році була відкрита церковно-приходська школа.

До 1923 року Клинець був у складі Покалівської волості, а з 7 березня 1923 року відійшов у склад Овруцького району, Черепинської сільради, а з 2 вересня 1954 року у складі Піщаницької сільради.

В 1933 р. прийшов страшний голод.

На фронтах Другої Світової війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билося багато односельчан.

По війні – піднімали з руїн зранене господарство.

Клинець переживав складні часи, як і багато інших сіл. Якщо чверть століття тому в селі було понад 200 дворів, то нині більшість хат порожня. Але ми, українці, є досить терплячою нацією, і наш менталітет допомагає нам вірити в те, що Клинець не зникне з карти України і відродиться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *